Главная  |  О себе  |  Мои учителя  |  Конкурсы  |  Концерты  |  Творчество  |  Мои друзья  |  Разное  |  Контакты  |  Гостевая книга  | 

Поиск:
КОНКУРСЫ

ПРЕССА О КОНКУРСЕ

Логотип конкурса

Усі жанри крім нудного
Роздуми після конкурсу артистів естради

ВІА БЕЗ ГІТАР?

Суто інструментальних естрадних колективів у нас, як не прикро, мало, тому їхню появу слід
всіляко вітати. Навіть буквально: так, як зустріли "болільники" оркестр Київського театру естради.
Він пропагує композиції, що поповнюютьще досить невеликий фонд українського джазу.
Були виконані "Арабеска", "Народний танок" М. Скорика, "Балада" В. Назарова, "На гірській галявині"
І. Хуторянського. В них використано характерні для народної музики лади, гармонії, інтонації,
імітується звучання трембіт, сопілок, домр тощо.
На конкурсі оркестр знову продемонатрував широкий жанров'ий діапазон.
Звернувшися до музичної пародії його художнього керівника, головного диригента Театру естради
О. Шаповала "Жовте листя" на теми однойменної пісні Р. Паулса і "Осіннього листя" Ж. Косма,
він розробляв їх у різних фактурах, викладав у ритмах танго, маршу, вальсу.
Аранжування заслуговують на окрему розмову. А поки що - відгук члена жюрі", годовного диригента
Київського цирку, народного артиста УРСР В. Петруся:
- Партитури колективу написані так, що дозволяють почути несподівані тембральні барви внаслідок
незвичного поєднання інструментів. Мабуть, завдяки цьому досить злитно звучать дерев'яні
й мідні духові, особливо в поліфонічному плетиві деяких композицій.
Значною зіграністю, технічністю відзначається інструментальний ансамбль Донецького музично-
педагогічного інституту "Діапазон".
Своєрідний інструментарій - комплект саксофонів, кларнет, туба, валторна, електроскрипка,
віброфон, фортепіано та ін. - варіюється, різноманітне забарвлюече виконання.
Музиканти прагнуть театралізації ("Весілля" Г. Лук'янова), але поки що вона в них досить
самодіяльна.
Те ж саме можна сказати і про деякі аранжування. Приміром, політональна "Бурлеска" М. Скорика
в редакції О. Запольського перетворилася на "арабеску" - стільки зіявилося орієнтального
(мелізмів, паралельних квартових ходів у саксофонів). До того ж, композиція дещо аморфна, бо тема
не розробляється, а лише варіюється.
Інструментальна група Чернівецького об'єднання музичних ансамблів "Формула-5" здивувала
вправністю, але розчарувала в трактуванні "Київського вальсу" П. Майбороди "ресторанним"
нальотом. Мало було самостійності в однотипних опусах художнього керівника І. Прісняка
"Пролог" і "Зліт", написаних, очевидно, під враженням творів X. Хенкока, X. Фронцковяк, групи "СББ"
та ін.
Щодо спроби використати буковинський фольклор досить слушно висловився член жюрі, композитор В. Ільїн:
- Музикантам "Формули-5" ще треба докласти багато зусиль, щоб довести, що вони грають саме
коломийки і саме в тому метрі, який винесли в назву.
Жоден з чотирьох електрогітарних ВІА до третього туру не "дотяг" - такі вони тривіальні, здебільшого
школярські.
Складається враження, що "Квадро" (Донецька філармонія), "Обрію" (Сумська), "Калейдоскопу"
(Кіровоградська) складний електронний інструментарій взагалі ні до чого - така в них виразна
орієнтація на пісенні дрібнички, для виконання яких досить і однієї гітари. І хоч до конкурсної
програми вони включили кілька творів громадянської тематики, виконанням, трактуванням
не зворушили.
Чернівецький ВІА "Жива вода" програв від звернення до спрощеного репертуару, що не тільки
гальмує розвиток, збагачення виконавських можливостей, а навіть суперечить наявним.
Приміром, шлягери "Птах щастя" О. Пахмутової, "Гай, зелений гай" О. Злотника в інтерпретуванні
"Живої води" звучали як пародії на самих себе.
У вокально-інструментального дуету Анисимових - своє творче обличчя. Акомпануючи собі на
акустичній гітарі й скрипці (а чи було таке, щоб виконавець одночасно грав на ній і співав, як
Любов Анисимова?),вони примудряються знайти зоровий еквівалент музиці.
У вбранні, доборі творів на вірші П. Верлена, Й. Гете, нарешті, вокальній манері (дещо штучне,
але досить синхронне вібрато) Анисимових є щось від труверів, скальдів.
Може, саме тому хотілося, щоб спів супроводжувала не гітара, а, припустимо, лютня,
кітарон чи цитра.
Народно-інструментальні ансамблі - окремий напрям на нашій естраді. На конкурсі його
репрезентували "Коробейники" (Харківська філармонія) - оркестр народних інструментів,
аналогічний київським "Рідним наспівам" - і тріо А. Вальчук, Н. Недашкірська, О. Кашперко
(Житомирська філармонія), яке,використовуючи для супроводу бандури,кобзу, флейту, малі ударні,
довело, що повноцінним ВІА можна бути і без набридлих електрогітар.

МОВЧАННЯ СПІВАКА

Серед вокалістів-конкурсантів не дуже багато було таких, кого хотілося б почути і побачити знову.
Мало не в кожного - свій естрадний прототип.
Коментує член жюрі, народний артист УРСР К. Огневий:
- Чимало співаків, мабуть, через недосвідченість, наслідуючи "зірок", переймають не досвід, а їхні
найгірші штампи. Звідси - безликість. Багато "білого" звуку, непоставлених голосів, нечистого
інтонування (навіть у вихованців консерваторій). І в О. Лях (Чернівецьке музучилище)
і в Т, Кравецької (Хмельницька філармонія) і в С. Тагая (Донецьк) та багатьох інших солістів,
яким не судилося пройти навіть на другий тур, як кажуть, є матеріал (правда, сируватий): голос,
своєрідний тембр, сценічні дані.
Але, на жаль, немає головного - чіткого усвідомлення, навіщо зв'язали своє життя з естрадою, що
повідають з неї слухачам.
Звичайно, краще мати всього кілька пісень, та "власних" - опрацьованих відповідно до
індивідуальностіі як, наприклад, у актриси Київського театру естради Н. Рожкової.
"А хто ж мене поцілує, таку мацюпеньку?" - кумедно ремствує вона в задьористих "Частівках",
складених з фрагментів російської, української, білоруської жартівливих приспівок і виконаних
мовою оригіналу. До снаги співачці й інші твори: "Пісенька клоуна" Ю. Михайлова, "Веселий гном"
І. Кириліної.
Те, що ефектно виходило у Н. Рожкової, зовсім не пасувало Н. Юрчук, яка, не інакше, як в надії, що
дотепний номер виручить її, вивела на сцену за словами Ю. Тимошенка, "довжелезного гнома", хоча
в іншій театралізованій пісні зуміла створити переконливий образ меткої, привабливої квіткарки.
Помічено, що зірки сучасної естради - переважно вокалісти. Однак стати однією з них чим далі
важче, адже для цього пише голосу замало.
Представники нової генерації теж хочуть привернути до себе увагу: співають і грають, танцюють і
ходять на голові, тобто прагнуть універсальності. Але їм бракує звичайної кваліфікації: якщо грають
на гітарі - то дилетантськи, на скрипці - не краще від учнів музшколи, танцюють, як заманеться...
Отже, не зацікавлюють, лишають зал байдужим, а це для артиста естради просто неприпустимо.
Прикладом невдалої синтетичності був вихід і тієї ж Н. Рожкової з ліричною піснею-баладою
"Дальня дорога" Ю. Рожавської, у чиїй спадщині є твори, ближчі до амплуа виконавиці - жартівливий
цикл про Аничку, пісні-лічилки, пісні-картинки.
Інший шлях, і на користь собі, обрала солістка Волинської філармонії Л. Сандулеса, наполегливо
вдосконалюючись як вока-лістка, опановуючи сценічіний рух. Дедалі менше порівнюють її із
землячкою Софією Ротару. "Вона й прагнула того, аби подібність звести нанівець.
Нині ця виконавиця із своїм репертуаром, манерою, творчими принципами. Не випадково на конкурс
приїхала з акомпануючим складом "Серпанки", недавно створеним спеціально для неї.
Певною подією чернівецького змагання стали виступи Л. Кримової (Дніпропетровська філармонія)
з вокальним монологом "Бути коханою" М. Некрича на вірші М. Алігер і студентки Донецького
музпедінституту Л. Скоропадюк з акапельною старовинною українською думою "Плач невільників"
та своєрідною жанровою замальовкою "Наш дім" В. Голутвіна. Співачки не лише репрезентували
самобутнє відгалуження в радянській естрадній музиці, завдяки якому перекидається місток до
академічної, "серйозної", а й своїм виконанням довели перспективність його.
"Усе прекрасне - від подиву!" - дійшов висновку Арістотель. А тріо сестер Галини, Наталі, Ольги
Книшів (Донецька філармонія) дивувало кожною появою на сцені монолітним і водночас м'яким
ансамблем в акапельних піснях "Білі лебеді" О. Білаша, "Чайка" Є. Козака, повнозвучним акордовим
потоком в естрадних "Коли тебе немає" О. Костіна, "Малюють хлопчики війну" М. Богословського,
несподівано вдумливим, осмисленим поданням зразків сучасної джазової класики
("Почуття" М. Аль-берта). Широкий жанровий діапазон - це добре, але ще більших висот тріо
досягло б, спеціалізуючись у певному амплуа.
Коли ж разом з мамою й тітками вийшов чотирирічний, сором'язливий, увесь у зеленці
(на слідки звичайно в його віці жвавості) Андрійко і, сівши за ударну установку, в творі "Звуки"
Г. Книш на вірші М. Лєрмонтова віртуозно, на заздрість барабанщикам деяких ВІА, з цілковитим
відчуттям ритму використав мало не весь комплект інструментів (хіба що до педалі великого
барабана ще не дотягується), оплескам не було кінця.
А розчулені Тарапунька і Штепсель нагородили малого представника нової зміни естрадників
спеціальним, призом.
Ще один родинний ансамбль, якому завжди радіють глядачі, - дует сестер АуреліТ та Лідії Ротару
(Чернівецька філармонія). Вони принесли на естраду, безпосередність народного музичення
і водночас вишуканість сценічних костюмів, академізм танцювальних мізансцен, опрацьованих під
керівництвом досвідчених режисера, балетмейстера.
Естрада, як мабуть, жодне мистецтво; найбільше підвладна примхам моди.
Чоловіча ж мода, виявляється, консервативна не лише в одязі. Здавна утвердився елегантний,
мужній тип естрадних співаків, якими на конкурсі постали Ю. Врублевський
(Київський театр естради), А. Макаровський, П, Дворський (Чернівецька філармонія), А. Оскома,
М. Гуз (Одеська консерваторія). Але як добре, Що всі вони різнії Різняться не лише зовнішністю,
голосами, а й вадами.
Ось, скажімо, у Ю. Врублевського приваблюють "обволікаючий" тембр, навіть сценічна
самовпевненість, розкутість. Але від випускника акторського факультету театрального інституту
можна було б чекати більшого, ніж сумлінне відтворення музичного і поетичного тексту.
Невдало виступив і П. Дворський - "співець смутку", який для конкурсу підготував легковажний
репертуар, зокрема жартівливу пісню "Отака в мене любов", чим спровокував ніяковість аудиторії;
Традиції співаків академічного плану уподобали А. Оскома, А. Макаровський, М. Гуз, яким, на жаль,
бракує фахового досвіду, чистої інтонації, правильного фразування.
Особливу цікавість тремтливим, немов від хвилювання (в залі казали: як у Руссоса), голосом,
своєрідним запізненням фонації при широкому диханні, академічній вокальній постановці
викликає М. Гуз. У нього, гадаємо, широкі перспективи, якщо присвятить себе естраді.
Часто внутрішній світ співака камуфльований ефектним твором, вбранням, виграшною зовнішністю.
Ось чому добре, що в піснях є інструментальні програші, коли артистові доводиться мовчати.
До яких вихилясів він не вдавався б у цю вимушену "паузу", духовна порожнеча все одно помітна.
Оркестрові фрагменти пісень правили за надійні індикатори і на конкурсі. Адже щира мовчазність
митця буває промовистішою, ніж удавана гомінливість.

БАРВИ СЛОВА

Два конферансьє! Лише два конферансьє на конкурсі!
Отож настав час для естради завести окрему "Червону книгу", куди внести, крім представників
цього жанру, звукоімітаторів, вентрологів, виконавців політсатири, музичних ексцентриків, яких у
Чернівцях не побачили. Ідея естрадної "Червоної книги" носилася в повітрі й на конкурсі, а тому до
конферансьє С. Кавурова (Дніпропетровська філармонія), o і М. Битного-Шляхти (Київський театр
естради) жюрі ставилося по-батьківськи дбайливо.
Київський конферансьє полонив зал з першою ж появою на сцені в чудернацькому, аж до підлоги
довгому фраку, вигідно обігравши особливості своєї фактури. І "Заява" В. Синьова була виголошена
артистом так, немав написана ним самим.
Та в наступних виходах він швидко вичерпав репертуар, жодного разу не спробував імпровізувати -
словом, засвідчив, що конферанс - не його амплуа, хоча й має до нього нахил.
Дніпропетровцю С. Кавурову теж ще далеко до справжнього майстра: і переграє, удаючи безмежну
веселість, і дотепами користується "перцівсько-крокодилівськими", і з орфоепією не все гаразд.
Розмовний жанр урізноманітнюється, синтезується з іншими.
Саме це унаучнювали виконавці музичних оповідань, фейлетонів, скетчів.
В. Скрипник (Київське державне училище естрадно-циркового мистецтва - КДУЕЦМ),
Т. й І. Андрущуки (Волинська філармонія), М. Литвинова й В. Мойсеєнко (Укрконцерт),
літературно-пантомімних композицій В. й М. Баранови (Київський театр драми і комедії) та ін.
Тяжіння до різних розмовних форм продемонстрував А. Демчук (Запорізька філармонія),
а водночас - значну залежність від виконавської манери свого педагога, народного артиста УРСР
Андрія Сови.
Образ сором'язливого добряка створив у "Монолозі тромбоніста" В. Перцова, та В. Іващенка
артист Волинської філармонії Г. Павличенко, який і справді професіонально володіє цим музичним
інструментом. На жаль, згадана реприза - поки що єдина окраса репертуару виконавця.
Деякі учасники (Б. Єфремов з Тернопільської філармонії, Г. Хільченко - з Херсонської), підготували
композиції з фрагментів поетичних, прозових творів, які доречніше прозвучали б на конкурсі
виконавців "серйозної", літератури, е не естрадної.
Відкриття чернівецького змагання - Володимир Чибар (Волинська філармонія).
Персонажі виконуваних молодим митцем гуморесок колоритні, індивідуалізовані, запам'ятовуються.
Завдяки барвистій акторській палітрі йому вдаються різноманітні характери.
Багатьом же "розмовникам", з чиєю творчістю ознайомив конкурс, поки що бракує саме цих
якостей.

ТАНЦЮ ПОТРІБЕН РЕЖИСЕР

Минулого десятиліття подейкували про кризу естрадно-хореографічного жанру.
Нині також немає підстав постійно радіти його здобуткам. Тенденція поодиноких спалахів
виконавського і балетмейстерського таланту позначилася й на конкурсі.
Здебільшого були представлені учнівські роботи, підготовлені в КДУЕЦМ. Отже, виконувалися вони
танцівниками, чиє становлення лише почалося, і тому важко сказати, чи стануть вони і їхній
поки що незначний репертуар, художнім явищем у майбутньому.
Завдяки збагаченню естрадного танцю елементами театрального, естрадно-циркового мистецтва
і внутрішньожанровому взаємовпливу все менше вловимим стає його розподіл на ігровий
(сюжетний), ексцентрично-акробатичний, "джазовий", народний.
У мініатюрах учениці КДУЕЦМ Н. Бурлаки ("Баба-Яга-82", постановка В. Зайцевої, "Вітрила надії" -
постановка В. Підберезкіна), Л. Васильєвої ("Хохломські утіхи", постановка В. Зайцевої),
Г. Шабаршиної ("Жриця", постановка А. Рубіної), артистки Київської філармонії А. Грищенко
("Родинне танго" - постановка Б. Камень-ковича, "Селянська Венера" - постановка А. Рубіної)
широко використовуються реквізит, маніпуляція, елементи акробатики, художньої гімнастики
- усе те, що ріднить танець з оригінальним жанром.
Проте справді оригінального виходить небагато. Тут даються взнаки не лише недостатня
виконавська майстерність у володінні всіма компонентами такого "синтетичного" танцю, а й огріхи
балетмейстерів, які, створюючи ефектне видовище, не завжди влучно визначають у композиції
кульмінаційні моменти. Ними, як доводить практика, повинні бути ефектні, по можливості складні
танцювальні, зрештою будь-які інші елементи, що виходять у виконавця якнайкраще.
У номері Л. Васильєвої, навіяному хохломськими образотворчими мотивами, бачимо відповідний
костюм (розписані сарафан-пачку, кибалку), візерунчасту скриню, навколо якої відбувається
танцювальна дія.
Розуміємо, що виконавиця поставлена на пуанти не випадково - щоб продемонструвати "красиву
стопу". Але після кількох хореографічних фігур цікавість до артистки зникає, бо глядач уже встиг
опанувати запропоновану художню інформацію. Тоді цілком логічно його увагу стимулюють:
із скриньки виймають знамениті хохломські ложки, на яких і намагається "грати" Л. Васильєва.
Робити це блискуче її не навчили, а тому кульмінація виступу виходить урівень із "зав'язкою"
і "розв'язкою".
Мініатюра Г. Шабаршиної "Жриця" користується особливою популярністю залу тому, що в ній
найвигідніше, найповніше використані можливості виконавиці.
Енергійні, стрімкі батмани, різкі рухи, граничне фіксовані пози при надзвичайній гнучкості тіла
дозволяють створювати своєрідний танцювальний малюнок у безсюжетному номері, побудованому
виключно на видовищній ритмопластиці. Важко сказати, до якого культу належить ця "жриця",
бо костюм Г. Шабаршиної, вдягненої в чорне трико, позбавлений етнографічних ознак.
Проте добре подібрана фонограма, композиція танцю, несподівана поява могутнього "живого" удава
(ось вам і трюк!), мімічна незворушність виконавиці свідчать, що відбувається якийсь священний
ритуал.
- Впевнена, - зазначає член жюрі В. ЗАЙЦЕВА, викладач КДУЕЦМ, - створити повнокровний
сценічний образ можна тоді, коли балетмейстером враховані вміння, досвід, фактура виконавця,
навіть особливості його характеру. Адже початківцю важко опанувати все одразу.
Якщо хореографічна .партитура переобтяжена, він думає перш за все про її відтворення, а не про
танець як художній твір. Ось чому наші вихованці закінчують навчання з номером, поставленим
у розрахунку на їхні дані.
Справді, результати найчастіше визначаються саме цим.
Приміром, у випускників КДУЕЦМ Л. Лупша і П. Васюри номер "Блискуче па-де-де"
(постановка В. Литвинова) заявився вже під час їхньої праці в Київському театрі естради.
Тут здійснено спробу спародіювати класично-балетні штампи. Партнери навмисне танцюють
незлагоджено, а этюди і арабески виконуються не "у фазі", танцівник запізнюється з підтримками,
часто опиняється на шляху розбіжок, батманів балерини, внаслідок чого одержує травми.
Все це, звичайно, кумедно, але досить грубо, не фахово.
Якби виконавці мали справжню балетну школу, набір пародійних фігур класичного екзерсису не був
би таким убогим і для підсилення комічного ефекту танцівникам не довелося б "дущити" свою
партнершу.
Значно краще показали себе ті ж виконавці в танці "Випадкова зустріч", де балетмейстер А. Рубіна
відповідно використала їхні фахові можливості.
Зворотний ефект - у виступах танцювального тріо Г. Полякевича, Ю. Джерелейко, С. Бургун
(Укрконцерт): Виконавці, на жаль, не засвідчують, що для них роки, проведені в стінах Київського
хореографічного училища, не минули марно. Все досить просто, часом пікантно.
Дещо нагадує відоме московське тріо В. Манохіна, Т. Квасової, В. Нелюбіної. Не більш того.
Таке ж враження від танцю "Весняна мелодія" (постановка А. Гомона) в інтерпретуванні А. Тимощук
і П. Слічеика, артистів балету Державного українського заслуженого академічного хору імені
Г. Верьовки. Хоча й бачимо всілякі обертання, кабріолі, інші прості й складні елементи, усі вони
художньо необов'язкові, випадкові. До того ж, специфіку естрадного танцю режисурою не враховано.

ДО ФОКУСІВ НА ДОДАЧУ

Після перегляду естрадно-циркових номерів у першому турі обмінюємося враженнями з членами
жюрі. Звертаюся до відомого ілюзіоніста артиста Укрконцерту І. Брустіні:
- Ісаю Ізмайловичу, в оригінальному жанрі за наслідками голосування жюрі лідирує артист
Київського мюзик-холу Сергій Крутиков. Ваша думка про нього?
- Хм... Хто це?
- Такий, з чарівливою усмішкою юнак. Ще губить предмети, якими жонглює, І чарівливо
усміхається.
- Не пам'ятаю. Багато хто губить предмети....
- Та ще пляшку з водою навістря парасольки закидував. Промахнеться - і чарівливо усміхається.
- То що б ви хотіли почути про це?..
Однак є й інші враження. Приміром, члена жюрі, артиста Київської філармонії В. Кузнецова:
"У нашому жанрі привабливість виконавця не менш важлива, ніж вправність. Усе це є в Крутикова.
І назва номера підходяща - "Добрий настрій". Гадаю, настрій підноситься й у тих, хто дивиться.
Може, в композиції не все продумано. Та, кажуть, що Крутиковим зацікавився відомий московський
постановник таких номерів С. О. Каштелян. Отже, перспектива в молодого митця зваблива".
Жонглювання, як відомо, відзначається багатоманітністю засобів, сценічних форм.
Проте учасники конкурсу скоріше спростовували це, ніж підтверджували. Різнився хіба що їхній
реквізит: хто обрав кільця, хто- капелюхи, хто - кульки. Але не більше шести предметів.
Не винахідливішими були й маніпулятори. Ті ж самі ,прийоми, кульки, тростинки, шовкові клаптики
з тут же згорнутого кульочка.
У вигіднішому становищі опинилися хіба що ті естрадно-циркові артисти, кому ні з ким було
конкурувати. Звичайно ж, не через свою унікальність, а тому, що були єдиними представниками
амплуа: один гімнаст на трапеції (В. Кушнір, Чернівецька філармонія), один мім (В. Вонятицький,
КДУЕЦМ), одна велофігуристка (І. Мартинова, Черкаська філармонія), один еквілібрист
(О. Кушпіль, Укрконцерт), одна паіра антиподистів (Л. Черепанська і В. Панов, КДУЕЦМ),
одна пара акробатів-ексцентриків (С. Кабанов і ГСтасенко КДУЕЦМ).
Лише останні двоє та ще О. Кушпіль захоплювали складними трюками і відповідним виконанням.
Багатьох, як і в хореографічному жанрі, підводила композиція.
Узяти хоча б номер здібного О. Герасимова (Чернігівська філармонія). Його відзначають вдало
знайдена маска "рудого", кілька хитромудрих фокусів, сюжетність. Однак бракує стрункої
драматургії; фрагменти виступу без шкоди можна міняти місцями, а без деяких і зовсім обійтись.
З тієї ж причини не справила враження й пластична композиція "Лісова фантазія" артистки
Київського мюзик-холу Н. Грищенко. Тоді як її конкурентка Т. Клеймьонова
(Чернівецька філармонія), не перевершуючи майстерністю у виконанні "задніх згорток",
"стійок з богеном", "шпагатів" тощо із своїм номером "Перлина" ввійшла в коло лідерів.
Цьому сприяли машинерія - "мушля" з ефектним підсвітленням - і логічна послідовність елементів
"каучуку".
Прихильність жюрі й публіки викликав номер ілюзіоністів Г. і С. Савків (Укрконцерт), хоча в ньому
нічого принципово нового й не було. Скажімо, їхня колега Л. Богатирьова з плаского планшета
(журналу) виймала об'ємні предмети (капелюхи), з кулька - шарфи.
На попередньому конкурсі О. Морозов з "порожнього" циліндра викидав десять футбольних м'ячів.
Усі ці трюки виконували й Савки. Хіба що замість "журналу" в них була якась ширмочка, замість
капелюхів - кубики, замість м'ячів - піали з водою. Але в їх виступі - більше настрою, що
передається аудиторії.
А це - вже не абищо.

УЖИНОК І УРОКИ

...А тепер повернемося до початку конкурсу, надзавдання якого, - визначивши кращих,
запропонувати аудиторії їх як еталон, за яким в її уяві моделюється естетичний ідеал.
А яку користь від змагання матимуть ті, кого серед переможців не названо?
- Поразка, звичайно, річ прикра, - каже артист Дніпропетровської філармонії Є.Чепурняк.
-Якщо вона мене спіткає, добре іте, що я бачив виступи колег, порівнював власні здобутки з їхніми,
усвідомлював свої недоробки.
Однак не всі молоді митці можуть самостійно визначити причини своїх невдач, і безсумнівно, хотіли б
знати мотиви, за якими нагороди дісталися іншим.
У цьому полягала б методична допомога творчій молоді.
Умовами ж конкурсу це не передбачено, часу не відведено. Як же бути, щоб "невдаха" поїхав
додому, не знизуючи спантеличено плечима, а одержав імпульс до самовдосконалення?
З цим запитанням звертаємося до голови жюрі.
- Усім бажаючим пояснимо їхні хиби. Нехай підходять, - запевняє Юрій Трохимович Тимошенко.
А як настроєні конкурсанти?
Н. Єфименко: "Якщо "провалюся", мабуть, плакатиму. Але до жюрі підійти не наважусь".
Ю. Врублевський: "Микола Огренич і Костянтин Огнєвий - майстри оперного і камерного мистецтв
- єдині вокалісти в жюрі, тому, природно, до них буде черга. Доведеться, мабуть, звертатися до
арбітрів-нефахівців, - адже й вони оцінювали співаків".
Сприймемо це як жарт, бо від такої методичної допомоги користі буде небагато.
Під час оголошення наслідків oостаннього туру голова жюрі коротко проаналізував виступи переможців.
Якби на конкурсі працювала, припустимо, консультаційна комісія, поради фахівців одержали б усі
його учасники. Сподіваємося, що в майбутньому так і буде.

1982р. Ю. ТОКАРЄВ,
спецкор "Культури і життя".Чернівці Київ.

 

<<<  Оглавление          Продолжение  >>>

 

 

 

            TOP 100

Rambler's Top100 META - украинская поисковая система

Главная  |  О себе  |  Мои учителя  |  Конкурсы  |  Концерты  |  Творчество  |  Мои друзья  |  Разное  |  Контакты  |  Гостевая книга  | 

 

Hosted by uCoz